Внесок України у світову космічну індустрію

Мало хто знає (переважно через Радянський Союз та його політику спільних досягнень), але Україна, тоді ще в статусі Української Радянської Соціалістичної Республіки, зробила вагомий внесок у розвиток світової космічної індустрії. За лаштунками багатьох космічних досягнень XX століття ховається чи то праця, чи то ідея українського науковця.

Як українець навчив NASA літати

Олександр Шаргей. Джерело: vecherniy.kharkov.ua/

Олександр Шаргей висаджувався на місяць більше ніж будь-який космонавт, проте лише у своїй уяві. Хлопець із дитинства захоплювався космосом, а згодом вступив до Петроградської (Санкт-Петербурзької) політехніки. Навчання закінчити юнак не встиг, бо почалася Перша світова війна. Сашко пішов воювати, а його мрії про космос відійшли на другий план. Шаргей дожив до капітуляції Росії, але майже одразу його мобілізували до Білої Гвардії. Перспектива ще однієї, потенційно менш вдалої війни хлопця не заінтригувала, тому той дезертував і втік до України. Там Олександр, скоріш за все не дуже законно, отримав нові документи й став Юрієм Кондратюком.
Переховуючись, чоловік, тепер уже з прізвищем Кондратюк, часто подорожував і в якийсь момент опинився в Сибіру. Там працював механіком елеватора, а у вільний час вибудовував для своїх мрій про космос теоретичний скелет: він висунув низку тез. Зокрема, у своїй подорожі для розгону чи гальмування теоретик планував використовувати гравітаційні поля, а для посадки — опір атмосфери. Великий корабель краще при цьому залишити на орбіті, замінивши його на невеликий човник. Головним джерелом живлення бортових систем, за планом Кондратюка, мала бути енергія сонця.

Але повернімося до основної діяльності Юрія. Його успіхи в побудові елеваторів так вразили радянську владу, що та його заарештувала. Перед тим як потрапити за ґрати, Кондратюк устиг закінчити й видати чи не найголовніше своє творіння — книгу «Завоювання міжпланетних просторів», в якій автор розрахував траєкторію польоту на місяць.

Фото з сайту бібліотеки ТГУ

У 1932 році Кондратюка звільняють. Потім — Друга світова війна, українця відправляють на фронт. Юрій Кондратюк загинув у 1942 році, але, на щастя, його головне творіння пережило свого автора.

Книга опиняється в США, її у своїх дослідженнях використовує Михайло Яримович. Ви не повірите, але він також українець. У 1964 він потрапляє в NASA і стає відповідальним за функціонування всіх систем космічних кораблів «Аполлон», а вже в 1969 корабель «Аполлон-11», у навігаторі якого був установлений маршрут Кондратюка, відправився підкорювати Місяць. Зараз іменем Кондратюка називають не тільки вулиці та пам’ятники. На зворотному боці Місяця навіть є кратер, названий на його честь. Схоже, що мріям усе ж властиво здійснюватися.

Сергій Корольов і Валентин Глушко — українці, завдяки яким Гагарін опинився в космосі

У квітні 1961 року перші шпальти світових газет повідомили своїм читачам неймовірні новини: першого космонавта було відправлено на земну орбіту й успішно повернено назад. Сповнені гордістю та ейфорією громадяни Радянського Союзу масштабно святкували цю подію, а конкуренти зі всього світу визнавали досягнення «совєтів». Пізніше радянська пропаганда писатиме: «Запуск Гагаріна в космос — це досягнення всього радянського народу», хоча відповідальними були конкретні особи. Знайомтеся, Сергій Корольов та Валентин Глушко — творці радянської космічної програми.

Можна сказати, що історія обох починається в Одесі. Глушко там і народився, а Корольов переїхав до міста у віці 10 років. Обидва ще змалку проявляли зацікавлення в науці, підкорення неба й закінчили технічні наукові заклади. Попри спільні інтереси та місце проживання, майбутні конструктори не були знайомі. Доля звела їх значно пізніше. 

У 1924 Корольов уступив до Київської політехніки, а в 1926 році перевівся до Московського вищого технічного училища. За роки навчання юнак власноруч створив кілька планерів і навіть власний літак. 

Валентин у 1925 році вступив до Ленінградського державного університету, але диплом йому отримати не дали. Офіційна причина, як для країни, фанати якої з усіх усюд кричали про безплатну освіту, цікава — несплата за останній семестр. 

У 1929 році як Корольов, так і Глушко почали свої професійні кар’єри. Сергій — в авіаційному бюро, а Валентин у газодинамічній лабораторії, де той працював над двигунами. Через 4 роки організації конструкторів об’єднали в Реактивний науково-дослідний інститут. Так Сергій та Валентин стали колегами. Ще через 4 роки, у рамках радянської «акції» під назвою «великий терор», Глушка заарештували, ймовірно через його проривну наукову діяльність. Для українського науковця створили всі необхідні для праці умови: тортури, допити, в’язниця. Через 3 місяці заарештували й Корольова. Конструкторів засудили на 8 і 10 років відповідно.

Фото з архіву родини Корольова

Через якийсь час обидва опинились у різних тюремних конструкторських бюро (далі — КБ), яких тоді було чимало. У 1942 році в’язень Глушко очолив одне з таких бюро й попросив про переведення Корольова до його команди. За плідну працю науковців достроково звільнили в 1944.

Джерело: Вікіпедія

Після закінчення Другої світової війни українці досліджували захоплені «совєтами» німецькі ракети й працювали над їх відтворенням. У 1948 було успішно випробувано результат союзу німецької ідеї та українських конструкторів — ракету Р-1. «Тіло» було створено під керівництвом Корольова, а двигун — за участі Глушка. Р-1 — це перший крок космічної подорожі «совєтів». За 10 років руками Глушка й Корольова було створено радянську космічну програму, а вершиною її стала перша міжконтинентальна ракета Р-7, універсальності якої не було меж. Доставити на орбіту перший штучний супутник? Без питань! Донести ядерну боєголовку до Вашингтона? Умикайте секундомір! Логічним розвитком саме Р-7 стала ракета «Восток», завдяки якій Юрій Гагарін і став першою людиною в космосі.

Михайло Янгель — творець радянської ядерної програми

Михайло Янгель. Джерело: КПІ

Головним конкурентом Корольова та Глушка на космічній арені був, як не дивно, теж українець. Мова йде про Михайла Янгеля — головного конструктора бюро «Південне».
Інженер народився в Сибіру, де на той момент була велика українська діаспора. Після школи він поїхав у Москву, там закінчив училище. Далі, не те щоб цікавлячися його думкою, Янгеля направили до Московського авіаційного університету. Успіхи студента були настільки значними, що останні курси він провів працюючи в одному з авіаційних конструкторських бюро, яке проєктувало винищувачі. У 1938-му році, теж не питаючи, Янгеля відправили до США, аби той детально ознайомився з місцевим літакобудуванням.

Після повернення, за давньою радянською традицією, конструктора хотіли посадити, нібито за куркульське минуле його батька. Аби не загриміти за ґрати, Михайлові довелося взяти на роботі відпустку та з’їздити за 5000 км на батьківщину, там знайти батькове досьє й повернутися назад у Москву.

Упродовж Другої світової конструктор проєктував літаки, а після її закінчення, у 1950-му, потрапив під крило Корольова, чиє бюро виготовляло ракети, ті самі, які «і супутник запустити, і ядерний заряд доставити». В якийсь момент Михайло навіть обігнав свого начальника й очолив інститут, до складу якого бюро Корольова входило.

Пізніше «совєти» зрозуміють, що людина та бомба на кінці ракети — це трохи різні речі, тому відповідальність за останню повісили на Янгеля. Окреме конструкторське бюро, яке мало відповідати за військові ракети, побудували в Дніпропетровську (сучасному Дніпрі). Саме там конструктор створив ракети, що стали основою радянських ядерних сил, якими «совєти» залякували світ.

Часто тодішній СРСР і його ядерну програму порівнювали з мавпою, що тримає в руці гранату. Якщо так, то граната була сконструйована саме Янгелем.

Окрім чисто військової продукції КБ «Південне» виробляло й продукцію подвійного призначення. Так на базі ракети Р-12 було створено ракетоносій «Космос», що успішно відправив на орбіту не тільки радянські, а і французькі та індійські супутники.

Конструктор помер у 1971 році, але бюро досі працює під його іменем, тільки тепер у складі незалежної України. Завдяки ракетоносіям, створеним у «Південному», на земну орбіту було виведено велику кількість супутників різних країн світу. Один з останніх проєктів — ракета «Antares», розроблена спільно з NASA, головне завдання якої — це доставляння вантажів на Міжнародні космічні станції.

Володимир Челомей — батько пілотованих орбітальних станцій

Володимир Челомей. Джерело: КПІ

Як і Корольов, Челомей навчався в Київському політехнічному інституті, проте закінчив уже Київський авіаційний, який у процесі навчання конструктора відділився від першого. Ще студентом Володимир написав понад 20 наукових статей та один посібник, за яким навчалися його колеги. Певно, для них цей досвід був трохи принизливим. На відміну від наших минулих героїв, Челомея, за його заслуги, не посадили. Навіть навпаки! Юнак був одним із 50 щасливих науковців, що отримували стипендію імені Сталіна.

Під час Другої світової українець, як і всі науковці, працював на армію: конструював реактивні двигуни, після її закінчення відправився до Німеччини вивчати трофейні ракети. Але якщо Глушко та Корольов відповідали за відтворення балістичної «вундервафлі» ФАУ-2, то Челомей займався крилатою ФАУ-1.

Наступним проєктом КБ Челомея були ядерні ракети, що запускаються з шахт. Пізніше на основі однієї з таких було створено «Протон» — ракету-носій, яка і досі становить основу російської космонавтики. Одним з основних завдань тодішньої радянської влади було постійне перебування їх космонавтів на орбіті з метою виконання військових задач, хоча тоді ніхто про це відкрито й не казав. Для цього «совєтам» була потрібна орбітальна станція, за якою вони звернулися саме до Челомея. У 1969 році американці, скориставшись трасою Юрія Кондратюка, про якого розповідається раніше, висаджуються на Місяць. Це стало сильним ударом по радянському іміджу першовідкривачів, і керований бажанням терміново відповісти СРСР спробував відправити тоді ще недороблену станцію «Салют» на орбіту. Перші два запуски були невдалими й лише третій дозволив космонавтам провести на орбіті 15 діб. «Салют» стала першою у світі пілотованою орбітальною станцією. Надалі супутники, які виводили на орбіту, були вже автоматичними, без екіпажу, а втім, орбітальні станції були гордістю СРСР аж до його розвалу.

КБ «Південне» — з Вікіпедії

На рахунку КБ «Південне» та заводу «Південмаш» ракети «Зеніт», «Дніпро», Циклон», «Протон», космічні апарати «Січ-1», «Океан-О», «Мікрон» і багато інших.
У космічній галузі Україна співпрацює з ЄС, США, Японією, Китаєм, Індією й кількома іншими державами. Зараз важко говорити про майбутнє української космічної програми, проте впевнено можна сказати: світ не досяг би відомих нам космічних вершин, якби не українці.

Цей матеріал було створено завдяки роботам Youtube-каналів «Історія без міфів» та «Імені Т. Г. Шевченка». Там ви можете знайти більше цікавих фактів з історії України.

Total
0
Shares
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередній пост

Цифрове мистецтво: українські художники, які змінюють реальність

Наступний пост

Better me — український застосунок, який покращить ваше життя 

Схожі публікації

Українець, що створив перші гелікоптери у світі, які перебували на озброєнні в армії США й перевозили американських президентів

XV століття. Найвідоміша людина епохи Відродження Леонардо да Вінчі проєктує машину, яка може вертикально злітати в повітря. Після…
Читати далі

Please select your language / Будь ласка, виберіть бажану мову

🇬🇧 English

🇺🇦 Українська