Щодня на окупованих територіях Росія викрадає українців та утримує їх у полоні. Дехто з них отримую довічні так звані «увʼязнення» за сфальсифікованими звинуваченнями.
У липні 2023 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що в російському полоні можуть перебувати приблизно 25 тисяч цивільних українців.
За даними Представництва Президента України в АР Крим, станом на 19 листопада Росія утримує щонайменше 218 мешканців півострова.
З них 132 — кримські татари. 43 — арештовані (з них 28 кримські татари), 151 — ув’язнені (97 кримських татар), 26 — без статусу (6 кримських татар).
Першою міждержавною скаргою до Європейського суду з прав людини проти Російської Федерації стала справа щодо окупованого Кримського півострова.
Про що йшлося у позові України?
У березні 2014 року Україна вперше подала скаргу до Європейського суду з прав людей щодо порушення Росією
Першу скаргу в цій справі до ЄСПЛ Україна подала 13 березня 2014 року, через три тижні після початку захоплення Росією півострова.
Додаткові скарги були подані в серпні 2015 і 2018 років. Уряд України просив ЄСПЛ визнати Росію відповідальною за порушення прав людини, гарантованих Конвенцією, що розглядаються у цій міждержавній справі.
Уряд України подав позов на підставі статті 33 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Йшлося про порушення таких прав і свобод:
Перебіг подій
11 вересня 2019 року Велика палата Європейського суду з прав людини розпочала слухання у справі «Україна проти Росії» щодо порушень прав людини у Криму.
Тоді Маргарита Сокоренко, Уповноважена у справах ЄСПЛ від України, заявляла, у справі були терабайти інформації щодо порушення прав людини в анексованому Росією Криму.
Її роками збирали представники державних органів, правозахисники та інші.
«Наша мета – довести, що на окупованих територіях відбуваються не просто якісь індивідуальні випадки порушення прав людини, а що це цілеспрямована політика РФ на окупованій території стосовно тих людей, які не підтримують Росію, не підтримують політику Росії на захоплених територіях», — говорила Сокоренко у коментарі «Крим.Реалії» «Радіо Свободи».
4 січня 2021 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) погодився розглянути позов України проти РФ щодо окупації Криму, визнавши свою юрисдикцію.
Попередньо Суд тоді встановив, що Росія здійснювала контроль над півостровом з 27 лютого 2014 року — раніше, ніж офіційно заявляла РФ.
Це рішення суду можна вважати підтвердженням фактичної окупації Криму Російського Федерацією.
Окрім того, ЄСПЛ виявив систематичні порушення прав людини з боку РФ на окупованій території. Серед порушень насильницькі зникнення, необґрунтовані арешти, утиски релігійних організацій, дискримінацію кримських татар, обмеження свободи слова тощо.
13 грудня 2023 року Суд почав розгляд справи по суті.
«Йдеться про порушення прав людини, йдеться про порушення чітких норм, визначених в європейській конвенції з прав людини. Так, в окремих випадках жертвам порушення можуть бути призначені компенсації», — говорив у коментарі «Суспільному» голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) оголосив рішення по суті у першій міждержавній справі проти Росії, визнавши її винною у систематичних порушеннях прав людини на окупованому півострові.
Суд одноголосно визнав такі порушення з боку РФ:
- зникнення людей та відсутність ефективного (стаття 2 Конвенції про права людини);
- жорстокі поводження та незаконні затримання (ст. 3 та 5);
- незаконне поширення російського законодавства. ЄСПЛ фактично визнав, що суди у Криму після окупації РФ були встановлені незаконно;
- примусова зміна українського громадянства на російське (ст. 8);
- систематичні масові обшуки (ст. 8);
- примусове переміщення на територію РФ засуджених (ст. 8);
- напади та переслідування релігійних лідерів, які не належали до РПЦ, обушки та конфіскації майна (ст. 9);
- закриття неросійських медіа, зокрема українських та кримськотатарських телестанцій, постійні переслідування та напади на журналістів (ст. 10);
- заборона мирних зібрань та протестів та напади і переслідування їх організаторів (ст. 11);
- експропріація приватного майна (ст. 1 Першого протоколу);
- закриття українських та кримськотатарських класів (ст. 2 Першого протоколу);
- порушення права на свободу на пересування між окупованою територією Криму та материковою частиною України;
- дискримінація кримських татар;
- порушення прав політичних в’язнів, неможливості їх повернення в Україну та жорстокого поводження з ними на окупованого Криму та території РФ.
Суд заявив, що мав достатні докази, серед яких звіти міжурядових і неурядових організацій, підтверджені даними свідків й іншими матеріалами, що інциденти були достатньо численними та взаємопов’язаними для визнання їх системними.
Окрім того, у рішенні суду йдеться, з 2022 року (станом на 25 червня 2024 року) щонайменше 12 500 кримських увʼязнених «очевидно були переведені до пенітенціарних установ, розташованих на російській території.
«Це рішення є першим, в якому міжнародна судова інстанція визнала рф відповідальною за політику масштабних та систематичних порушень різноманітних прав та свобод людини на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополь», — писала Уповноважена у справах ЄСПЛ від України Маргарита Сокоренко.
Що відбувається зараз?
З 2022 року Російська Федерація перестала бути стороною Європейської конвенції з прав людини та заявила, що не виконуватиме рішень ЄСПЛ, які суд ухвалив після 15 березня 2022 року.
«Європейський суд з прав людини залишається компетентним розглядати заяви проти Росії щодо дій або бездіяльності, які мали місце до 16 вересня 2022 року. Наразі на розгляді Суду перебуває 17 450 заяв проти Росії», — йдеться у повідомленні Європейської Ради.
Як аргумент, російська влада заявила, що рішення є нібито політизованими, а судова система РФ задовольняє усі потреби її громадян.
Водночас механізми ЄСПЛ продовжують використовувати, коли це вигідно РФ. Так, наприклад, окупаційне керівництво кримських музеїв подало скаргу на повернення «Скіфського золота» з Нідерландів до Києва, а не на окупований півострів.
Як говорила Маргарита Сокоренко, Україна спостерігає таку тактику Росії не вперше, тому готова до неї.
У лютому 2024 року Міжнародний суд ООН вирішив, що має юрисдикцію, щоб розбиратися у справі щодо трактування РФ Конвенції про запобігання геноциду. Детальніше про справу — за посиланням.