З кожним роком цифрове мистецтво стає все більш популярним, а новітні технології перетворюються на інструменти для втілення художніх рефлексій та образів. На міжнародних виставках диджитал-арту можна придбати віртуальні експонати за десятки мільйонів доларів. Зокрема, минулого року NFT-художник під псевдонімом Пак продав свій проєкт «The Merge» за 91,8 мільйона доларів. Зараз цей дивовижний результат рекордний на ринку NFT.
«А як щодо України?» — запитаєте ви. Відповідаємо: українські митці так само залучені в розвиток цифрового мистецтва, вони відкривають нові інструменти, створюють унікальні художні творіння й навіть під час війни продовжують активно працювати.
Тож, якщо ви ще не знайомі з українськими digital-чарівниками, ця стаття — для вас.
Excel-art
Олексій Сай відомий своїм авторським винаходом Excel-art. З 2007 року художник створює картини за допомогою інструментів Microsoft Excel. Здається, це найбільш незручна програма для художньої творчості, яка більше підходить для швидкого складання бюджету, створення списків та графіків. Насправді таким способом Сай критикує глобальну корпоративну культуру, а його роботи утверджують безперервність і механічність виробництва навіть у мистецтві.
«Критика — це співучасть. Це не означає, що я хочу, аби ця культура вмерла. Це критика в сенсі розуміння та відповіді на певні питання. Я робив зображення з табличок, щоб люди, які з цими табличками мають справу, бачили картину не як магію живопису. Тут вони можуть уявити, як створюється робота: клац-клац-клац. Так у нас буде порозуміння. Я хочу, щоб моя творчість поєднувала веселощі та сум, щоб вона не була однозначною», — ділиться художник з Ukrainian moment.
Подивіться уважніше на картини Сая: здалеку вони здаються цілісними, але зблизька розпадаються на цифри, стовпчики, рядки, елементи графіків і діаграм. Так само й наше життя в сучасному світі «розпадається» на чеки, квитанції, банківські рахунки та інше цивілізаційне сміття.
«Мільйони адміністраторів виконують свою роботу, не контактуючи з реальністю, а дані, які я використовую як елементи візуальної мови, можуть бути абсолютно зрозумілі людині корпоративної культури — можливо, наймолодшої з чітко визначених культур людства», — пише Сай на своєму сайті.
Під час війни художник створює воєнні постери, у яких просто і зрозуміло засуджує російську агресію проти України. Зокрема, на своїй сторінці у фейсбук Сай опублікував серію з медалями, яку присвятив російській пропаганді. Він зобразив медалі «За геноцид українського народу», «За мародерство», «За катування» — за все те, що чинить росія на українських землях.
Постери Олексія Сая
Улітку Сай створив проєкт під назвою «6400 кадрів». Це відео наповнене реальними кадрами зруйнованих шкіл, лікарень, квартир і будинків, світлинами убитих та закатованих, покалічених і змучених дітей та дорослих. Під час перегляду в жилах застигає кров: це 12 хвилин про біль і руйнацію, якої щодня зазнають українці у війні з росією. Страшна специфіка цієї роботи полягає в тому, що вона постійно оновлюється новими фотодоказами російських злочинів — попередня версія містила 4400 кадрів.
«Я думаю, що всі інструменти художнього мистецтва зараз працюють на всіх. Війна точно не гальмує розвиток мистецтва: люди працюють більше, у нас комплекс вцілілого», — запевняє Олексій.
Комп’ютерні віруси
У 1999 році колишній американський програміст Девід Лі Сміт створив та запустив комп’ютерний вірус Мелісса, який назвав на честь стриптизерки, чий виступ у чоловічому клубі йому дуже сподобався. Цей вірус завдав шкоди на суму близько 80 мільйонів доларів, адже створював дуже сильне навантаження на поштові сервери.
Через 16 років український художник Степан Рябченко вирішив його візуалізувати за допомогою комп’ютерної графіки. Так, страшний комп’ютерний вірус Мелісса став схожий на пухнасту світло-зелену іграшку. До серії «Комп’ютерні віруси» входять також роботи «Купчасті хмари», «Помпа живлення», «Хамелеон». Цей проєкт — про співвідношення віртуального й реального світів. Рябченко візуалізує віруси, надає їм колір, форму, текстуру, цілісний образ. Таким чином він стирає межу між конкретним та абстрактним, віртуальним і реальним. Це змінює сприйняття вірусу, він більше не здається страшним, а перетворюється на естетичну картинку.
Зліва направо: «Помпа живлення», «Купчасті хмари», «Мелісса» (серія «Комп’ютерні віруси», 2011–2015)
Минулого року Рябченко ввійшов до списку 15 найкращих цифрових митців світу за версією британського видання Electric Artefacts. Часто художник зображує образи віртуальних рослин та тварин, яких у реальному житті не існує. Він надає їм різні властивості й незвичайні характеристики. Про одну з них на своїй сторінці у фейсбуці розповідає так:
«Lateca (Laetifica Tenues Caulis) (2014–2016)
Украй рідкісний вид медоносного сімейства, який донедавна вважався зниклим із віртуальної природи. Повна назва “Laetifica Tenues Caulis”, що в перекладі з латини означає “радіючи стеблам”. Відомий своїми лікувальними та терапевтичними >властивостями. Особливість Lateca — це накопичення позитивної енергії та її випромінення на навколишніх істот, часто психологічно пригнічених, засмучених життям, нервових або зовсім схильних до зневіри. У зв’язку з цим отримав статус “Віртуального терапевта”. Сенсорні мікроелементи, з яких складається оболонка рослини, вловлюють найменші сигнали в радіусі дії, сканують об’єкт, його стан, і за необхідності надсилають “коригувальні” сигнали. У перші хвилини дії можливі стани ейфорії. Росте Lateca поодинці, переважно на воді, завдяки якій по кореневій системі рослину насичують відфільтровані речовини».
Метаграфія та Facebook-art
Володимир Харченко став одним із перших митців у світі, хто навчився створювати цифрову музику за допомогою семплера, тобто він фактично писав музику за допомогою кодування. У 1989 році Харченко виклав у мережу концерт «Homo soveticus», а згодом почав розвиватися в нет-арті й звуковому мистецтві.
Чимало робіт митець виконує в традиційній фотографії, але основа його творчості — в унікальній графічній техніці під назвою метаграфія. Вона полягає в спеціальній обробці графічних зображень, це щось середнє між фотографією та графікою.
Художник вихоплює моменти урбаністичного життя, виділяє їх і показує миттєвий контакт індивідуального й суспільного.
У роботі «Помаранчевий вечір на Хрещатику» Харченко зобразив осінню столицю України. Саме така вона в мирні часи: жива, освітлена, красива, наповнена особливою атмосферою історичного та сучасного.
Для Києва Архангел Михаїл — небесний покровитель, який оберігає місто від усього злого й нечистого. Світлина Харченка — це межа між бажаним і дійсним, між миром та війною. На одному з крил Архангела — голуб, що символізує мир і процвітання, а на іншому — ворона, символ війни та руйнації. Така зараз столиця України: вона продовжує жити, чіпляється за залишки миру навіть у період війни.
Харченко багато років подавав свої роботи за допомогою Facebook-art (або гіперарт). Це означає, що глядач міг знаходити свій власний шлях галереєю автора за допомогою гіперпосилань. Цей процес змінює початковий замисел художника, тим самим перетворюючи глядача на співавтора.
Нові обличчя
З кожним днем усе більше молодих митців обирають диджитал-напрямок. Цьому сприяє поява й стрімкий розвиток нових художніх інструментів: штучного інтелекту, шоломів віртуальної реальності тощо.
Художниця Ірина Гаркавець зосередилася на розвитку в ілюстрації та анімації:
«Кожна картина — процес кропіткої роботи. Для мене дуже важливе створення візуальної гармонії та закодування символів. Усе це вражає глядача на емоційному рівні. Коли все в ілюстрації “працює”, глядач відчує це серцем.
Зараз я не можу дозволити собі малювати будь-що. Тільки висвітлювання тем війни в моїй країні. Спілкування з закордонною аудиторією через сильні символи в малюнках — мій інформаційний фронт.
Так само в анімації, за яку я взялася серйозніше останнім часом. Я намагаюся торкнутися серця ідеєю і передати потрібний меседж. Перший свій короткометражний фільм я створила на емоціях за 2 тижні. Це історія моїх складних стосунків з татом… Не розуміючи всіх принципів та законів анімації/сценарію, я змогла створити картину, яка побувала в більш ніж 20 країнах світу та зібрала багато нагород».
Післямова
Український момент — це бачити прекрасне всюди: в Excel, у фейсбуці, у комп’ютерних вірусах і закодованих символах.
Це творчістю кричати про війну й боротися за перемогу.
Це відкривати нові інструменти та художні напрямки.
Це бути сьогодні сильнішим, ніж учора.
