Україна — це батьківщина багатьох видатних митців: поетів, письменників, художників, акторів. Вона той благодатний ґрунт, на якому проростають справжні генії. Проте за їх творчою боротьбою стояли роки зусиль і жертв. Така ж історія й у головного героя цієї статті. Один із найвидатніших митців сучасної України Іван Марчук — геній із нелегким життєвим шляхом. Марчук — перший і єдиний українець із сотні визнаних геніїв сучасності, майстер «неповторних випадковостей».
***
Іван Марчук — єдиний українець, чиє ім’я увійшло до списку сотні геніїв людства, який склала міжнародна консалтингова компанія Creator Synectics. Як пише газета «The Daily Telegraph», художник створює багатовимірний образ сучасного світу і визначає напрямок постіндустріальної цивілізації. Його унікальний художній стиль, зокрема «пльонтанізм», є прикладом видатної майстерності з візуальною новизною. Сам термін походить від українського слова «пльонтати». Слово з регіонального діалекту, що означає «ткати». Полотна художника ніби створені з крихітних клубків дивних ниток. Кожна картинка складається з величезної кількості штрихів за штрихами.
Також Іван Марчук — член «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, має звання «Народний художник» України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Києва та Тернополя.
Початок
«Колись, у давнину, були кам’яні потяги, і мамонти бігали за ними, мов діти. Колись, коли амеби співали пісню про палеоліт, я народився непомітно й дивно», — ніжним голосом розповідає художник під час зустрічі в Національному музеї «Київська картинна галерея» у 2019 році.
Художник, звісно, не народився під час палеоліту. Його початок набагато легше простежити. Шлях Івана Марчука розпочався в 1936 році в селі Москалівка на Тернопільщині. Художник народився в родині шанованого ткача.
«Був сад, був город, були квіти, квіти, квіти… рай. Бідні, дуже бідні ми були. Але квіти зацвіли, знаєте, коли прийшло літо», — так художник описує своє дитинство з батьками й трьома сестрами.
Як каже сам Марчук, стати художником було його свідомим рішенням. У сьомому класі юний Іван був упевнений, ким хоче бути. Тому після школи розпочав навчання у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва.
Середина
У середині 1960-х років Іван Марчук приїхав до Києва, столиці України (на той час — Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі СРСР), і саме там він почав свій мистецький шлях. З 1970-х років Марчук став активним учасником художніх виставок. Митець чудово володіє станковим живописом і графікою, керамічною пластикою, монументальним мистецтвом.
Роботи автора виставлялися в Києві, Москві, Сіднеї, Торонто, Нью-Йорку, Вільнюсі та багатьох інших містах.
Дарма що творчість автора була видатною, радянський уряд і мистецтвознавці не сприйняли художника. Усе, що суворо не відповідало соціалістичній ідеології, уважалося «небезпечним». Єдине, що міг отримати художник у Радянському Союзі, — це клеймо «націоналіст». Саме так сталося з Іваном Марчуком.
Артист зазнав тиску з боку державної влади СРСР, й у 1989 році був змушений емігрувати до Австралії. Відтоді митець шалено працював за кордоном і продовжував творити, наперекір вигнанню з батьківщини. Україна залишалася центральною темою його картин.
Окрім Австралії, Іван Марчук жив у Канаді та США. Цікаво, що під час еміграції Марчук мав змогу побувати в Україні. А його перша в історії офіційна виставка відбулася в Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва.
У 2001 році митець повернувся до України, цього разу назавжди. Своє життя майстер описує, як три періоди — рабство (СРСР), еміграція та свобода (життя в незалежній Україні).
Повернення Учителя додому було не лише фізичним, але й духовним. Він босоніж ходив із Трипілля до Канева, шукаючи домівку після Мангеттену. Притулок митець знайшов у вигляді будиночка неподалік від Дніпра, у дворі якого росла стара яблуня з особливими кривими гілками.
Ніколи не кінець
«Я ненаситний, я одержимий, тому завжди створюю щось нове. Мені завжди здається, що я ще багато чого не зробив, і я постійно щось шукаю. Мені постійно потрібно себе дивувати, і тільки тоді я здивую інших», — розповідає про себе художник.
Доробок художника нараховує близько 5000 творів. А за життя майстер провів понад 150 персональних та близько 50 колективних виставок. За тематикою, стилем, технікою виконання, кольоровим рішенням твори автора поділено на цикли. Іван Марчук створив цикли «Голос моєї душі», «Краєвид», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет» та багато інших.
Особливої уваги заслуговує «Шевченкіана» — серія із 42 картин, яка входить до циклу «Голос моєї душі». На її створення Івану Марчуку знадобилося лише два роки! Працював він із 1982 до 1984 року. Саме за цю роботу в 1997-му майстер був ушанований Національною премією імені Тараса Шевченка. За рік до цього митець отримав звання заслуженого артиста України.
У 2011 році, майстер так схарактеризував своє ремесло: «Це важка робота. Непосильна. Не я її вибрав, вона вибрала мене. Але все говорить до мене — “намалюй мене”».
***
Сьогодні 86-річний художник продовжує жити й працювати в Україні. Одне з головних завдань його життя полягає в тому, щоб відкрити музею своїх картин.
У 2004 році тодішній президент України Віктор Ющенко оголосив про відкриття музею Марчука на Андріївському узвозі. Художник був у захваті від цього. Проте обіцянки так і залишилися обіцянками, і музей не відкрили. У травні минулого року президент України Володимир Зеленський відвідав виставку Марчука на честь його 85-річчя. Він запропонував йому приміщення для створення музею робіт художника.
Але таки є невелике місце, повністю присвячене майстру та його ремеслу. Село Москалівка створило музей на честь свого славного сина. Сьогодні там зберігається 20 картин, які художник подарував односельцям.
***
Івана Марчука заслужено називають українським генієм. Плідна праця та мистецька творчість закріпили за художником репутацію майстра своєї справи. Творчість Івана Марчука високо оцінена як в Україні, так і за кордоном. А поки рука майстра триматиме пензель, батьківщина, затамувавши подих, чекатиме його нових шедеврів.
