Кримінальна історія 90-х та елегія юності: три фільми, які занурять в український момент

Хіт-парад українських фільмів триває. 

Разом з українським кінокритиком Ігорем Кромфом ми відібрали сім українських фестивальних фільмів, які варті перегляду. 

У цій частині добірки ви побачите елегію юності, документальний фільм про війну та ультражорстоку драму про 90-ті.

Стоп Земля, 2021

Постер до стрічки

«Стоп Земля» — це ігровий фільм режисерки Катерини Горностай, який отримав нагороду «Кришталевий ведмідь» юнацького журі програми Berlinale Generation 14plus на Берлінському міжнародному кінофестивалі у 2021 році.

Це історія про життя одинадцятикласників, зокрема компанії головних героїв — Маші, Яни та Сені. Сцени їхніх шкільних буднів перемежовуються з інтерв’ю, де герої відповідають на запитання про життя.

Фільм «Стоп Земля» має мало спільного з підлітковими серіалами на кшталт «Скінс» чи «Ейфорія», адже він більш реалістичний і показує українську середню школу без зайвої романтизації. 

Майже всі герої непрофесійні актори. Для фільму створили унікальну творчу лабораторію, щоб зробити гру природною. 

Фільммейкери відібрали звичайних київських школярів, які потім ходили в студію, аби отримати базові знання з акторської роботи. А втім, вони грали, по суті, наче самих себе. Навіть у сценах з інтерв’ю здається, що актори часто ділилися власними роздумами.

Кадр з фільму

«“Стоп Земля” мала велику популярність серед глядачів, хоча це достатньо авторське кіно — воно малодинамічне, повільно розгортається, там немає сюжету як такого. Це фестивальне кіно, яке має ностальгійну історію, ламповий вайб», — каже Ігор Кромф.

Творці фільму влучно працюють із монтажем, часто роблять ставку на роботу операторів, які роблять широкі плани в певних кадрах, які можуть мати символізм. 

«Наприклад, коли зображується головна героїня, яка переписується в інстаграмі зі своїм таємним залицяльником, а паралельно вчителька біології розповідає, як працює серце і кровоносні судини, і камера фокусується на пластиковій моделі серця», — додає кінокритик.

Кадр з фільму

На його думку, це історія багато в чому про ностальгію, адже в усіх була перша закоханість, підліткові вечірки, танцювальні вечори у школі, конфлікти з батьками й процес сепарації. Цей фільм говорить універсальною мовою, адже, хоч всі школи різняться, проблеми першого кохання, пошуку власної ідентичності — універсальні. 

Звісно, у «Стоп Землі» зачіпаються гостросоціальні теми. Наприклад, герой Сєня перебуває в процесі усвідомлення своєї орієнтації. Він також відчуває деякі симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу — ред.), що проявляються під час уроків Захисту Вітчизни, коли вони розбирають автомат. Тут ми дізнаємося, що герой — переселенець із Донеччини, який у ранньому віці відчув на собі біль війни, розпочатої росією. 

Але все це — побічна лінія.

Кадр з фільму

«У цьому полягає унікальність цього фільму. У нас було багато серіалів, які пов’язані з тінейджерськими історіями. Вони були гостросоціальні, але підіймали теми ЛГБТ-ідентичності чи класової різниці занадто прямо — просто в лоб», — каже Кромф.

Підлітки «Стоп Землі» — це люди свого часу: тут наркотики, селфхарм, травми війни. Але центр сюжету не тренди, а сама собою молодість, тому ця історія буде зрозуміла не лише зумерам. Для старшої аудиторії цей, на перший погляд, підлітковий фільм дасть можливість зрозуміти своїх дітей-зумерів і пригадати себе, а сучасним підліткам — упізнати самих себе на екрані.

«Універсальна історія пошуку себе в “Стоп Землі” зрозуміла в будь-якій європейській країні. І це, до речі, ще одна причина, чому фільм переміг на фестивалі в Берліні. Ми всі були у випускних класах, відчували незручності в першому коханні, сумнівалися, ким ми хочемо бути, коли випустимося. Універсальна мова і зрозуміла європейцям історія», — каже Ігор Кромф.

Зрештою, «Стоп Земля» має свою естетику, і деякі кадри просто привертають увагу глядача: незвичний домашній улюбленець аксолотль, дитяча гра на майданчику, шкільна дискотека.

«Стоп Земля» має присмак сумнівів та вразливості, але водночас транслює типове підліткове відчуття, що ми — вічні. Інколи фільм дещо розтягнений і невпевнений, але життєствердний — як і сам підлітковий вік. 

Де подивитися: Just Watch, Takflix (англійські й німецькі субтитри). 

«Земля блакитна, ніби апельсин», 2020

Постер до стрічки

«Земля блакитна, ніби апельсин» — це документальна повнометражна стрічка режисерки Ірини Цілик про сім’ю з прифронтової Донеччини. Абсурдна назва говорить сама за себе: фільм зображає нормальне життя в ненормальних обставинах, такий собі парадокс щастя всупереч війні.

Прем’єра фільму відбулася на американському кінофестивалі «Sundance Film Festival» у Юті, де режисерка отримала нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики. 

Стрічка отримала десятки нагород та номінацій у світі. Зокрема, Ірину Цілик нагородив Міжнародний кінофестиваль у Рейк’явіку, Цюрихський кінофестиваль, італійський Biografilm Festival, польський Millennium Docs Against Gravity й інші. 

Кадр з фільму

«Наша історія досить добре влучила саме в американську аудиторію, бо і на Sundance, і в Нью-Йорку глядачі дуже круто реагували: і сміялися з найменших жартів, і плакали…

Потім я читала відгуки, де наш фільм порівнювали з “Маленькими жінками”, які під час війни, не чекаючи батька, усе тягнуть на собі; про те, що наші героїні — це така собі Скарлетт О’Хара, помножена на чотири. Я подумала, що є певна близькість, що ці героїні зрозумілі», — розповіла режисерка журналістам The Village.

Цілик каже, що робила акцент на дітях, але потім частково дозняла маму, бо зрозуміла її значущість у цій історії. 

У центрі сюжету реальна сім’я, яка живе в прифронтовому місті Красногорівка в Донецькій області. Попри постійні обстріли, сім’я не лише творить мистецтво, а й дбає про свій добробут, заповнює любов’ю все, що відбирає війна. 36-річна мати самостійно виховує чотирьох дітей, старша донька знімає документальний фільм.

Фільммейкери довгий час жили разом із героями стрічки — фактично росли разом, тільки режисерка й оператор у професійному, а діти-герої — у фізіологічному сенсі. Один зі знімальних періодів припав на рік вступу старшої доньки до столичного вишу, що також показано в стрічці.

Фільм «Земля блакитна, наче апельсин» вийшов у 2020 році, а знімання тривало з 2017 року.

Кадр з фільму

Тоді війна перебувала в окопному стані без активних наступів чи контратак, але село біля лінії фронту жило і нині живе у постійній небезпеці від російських артилерійських обстрілів.

«Попри те, що ці люди живуть під обстрілами, як на пороховій діжці, і в будь-який момент їхній будинок може знести, а їх убити, вони знаходять себе в якомусь мистецтві, грають на музичних інструментах, мають сімейний театр. Це важливо, тому що цей фільм показує, що мистецтво може мати терапевтичну функцію», — каже Ігор Кромф.

Герої стрічки намагаються переживати досвід війни через мистецтво. Вони знаходять порятунок у ньому і ростуть у процесі творення. 

«Історія цікава тим, що люди в прифронтових зонах не лише не занепали духом, а ще й знайшли себе, почали творити, чимось займатися. Навіть під час війни, руїн усе одно є місце для творчого потенціалу, розвитку себе», — додає кінокритик. 

Важко сказати, хто в цьому фільмі центральний персонаж — чи це дочка-операторка, яка знімає фільм, водночас перебуваючи в об’єктиві камери, чи це мама, яка підтримує своїх дітей і організовує непростий побут, чи саме кіновиробництво. 

Кадр з фільму

Однак ця документальна стрічка — це і фільм про фільм, і фільм про українську буденність. Він життєствердний, щемкий, але не трагічний, бо показує жагу до життя й творчості попри всі труднощі.

Фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» зрозумілий та однозначно вартий перегляду.

«Юта — це, здавалося б, дуже далекий від України штат, але історія, що серед війни людина знаходить себе, цілком зрозуміла фестивальній аудиторії Sundance. Тут є універсальна історія людини, яка реалізує творчий потенціал, і локальна історія того, що в нас триває війна. Це абсолютно зрозуміло західному глядачеві. У цьому і сила цього фільму», — каже Ігор Кромф.

Де подивитися: MUBI, Just Watch, Takflix (англійські субтитри).

Носоріг, 2021

Постер до стрічки

«Носоріг» — це кримінальна драма Олега Сенцова в копродукції України, Польщі та Німеччини. У центрі сюжету — історія бандита Вована з прізвиськом «Нос» (що потім перетворюється на «Носоріг»), який стає на шлях криміналу, але це набирає несподіваних обертів.

У 2021 році відбулася прем’єра фільму в конкурсній програмі «Горизонти» 78-го Венеційського кінофестивалю. 

«Носоріг» переміг у головному конкурсі повнометражних фільмів на 51-му кінофестивалі «Любуське кіноліто» в Польщі й отримав «Бронзового коня» як найкращий фільм Стокгольмського міжнародного кінофестивалю у 2021 році.

Кадр з фільму

Довгоочікуваність «Носорога» в Україні пов’язана з цікавою особистістю режисера — колишнього політв’язня росіян Олега Сенцова. Ім’я режисера прозвучало в усьому світі не лише завдяки його мистецтву, а й через потужну громадянську позицію та перебування в полоні. 

Сенцов почав працювати над фільмом у 2013 році, але у 2014 році був незаконно затриманий російськими спецслужбами в Криму й ув’язнений. Його звільнення добивалися видатні кіномитці, зокрема Педро Альмодовар, Акі Каурісмякі, Даніель Ольбрихський, Фолькер Шлендорф та інші. Режисера вдалося звільнити у 2019 році — він підкорегував сценарій і вже за два роки завершив роботу над «Носорогом».

Фільм знімали в Кривому Розі, але назва міста ніде не звучить. На автентичність вказує ультрапопулярна в Україні пісня 90-х «А тепер усе інакше» гурту «Аква Віта» та українська мова бандитів, тому Ігор Кромф не вважає цю стрічку дуже цінною для репрезентації української культури. Однак, якщо вам просто хочеться зануритися в атмосферу бандитських бойовиків 90-х, «Носоріг» — хороший варіант. Стиль фільму Ігор Кромф порівнює з гангстерськими фільмами раннього Скорсезе чи Такесі Кітано. 

Кадр з фільму

Щодо сюжету, то один із найцікавіших елементів фільму — це його початок, коли дорослішання й життя Носорога проходять у кількох кімнатах будинку.

«Стилістика багато в чому відсилає нас до Тарковського. Сенцов не приховує, що він його фанат. Уся ця робота з камерою, темп, сюжет, коли через одну кімнату проходить усе життя Носорога. Брат іде на війну, брата привозять у “цинковці” з Афганістану. 

У мене не було претензій ні до операторської, ні до монтажної, ні до акторської роботи», — каже Ігор Кромф.

Кадр з фільму

У «Носорогові» показаний «біль» зростання в період з 1980-х до 90-х. Тут і домашнє насильство, і вимушена участь українців у війні в Афганістані. У цій атмосфері головний герой дорослішає. І вчиться бути жорстоким. Ми чуємо від Носорога історію про прекрасну «квітку» душі, якій обриває пелюстки безжальність світу. 

Зображена у фільмі сторінка історії була актуальна для пострадянських країн кілька десятиліть тому. Для сучасної України — це відрефлексована тема, на руїнах якої нам уже вдалося побудувати нове життя, але «Носоріг» може допомогти зрозуміти, яких демонів минулого доводилося долати Східній Європі. Схожі драми широко знімалися в Росії, але український «Носоріг» не містить притаманної для російських фільмів романтизації злочинності. 

Акторська гра — непогана, а виконавець головної ролі Сергій Філімонов дуже органічний і цікавий персонаж — як в житті, так і на екрані. Філімонов — український спортсмен, активіст, ветеран російсько-української війни. Він не професійний актор, але його типажна зовнішність, грубуваті риси обличчя, міцна статура й природна українська мова з легким суржиком дозволили йому максимально автентично вжитися в роль.

Також глядача підкорює увага до деталей: напис «Цой жив» на склі телебудки, пісня «Аква Віти» на дискотеці, чиясь черепашка, яка лазить поміж недоїдків і грошей, плакат із Сильвестром Сталлоне на стінах та інші атрибути того часу. 

Кадр з фільму

Відзначимо й естетичну цінність фільму. Кадр, коли Носоріг «кровожерливо» їсть кавун, залитий червоним світлом, дає можливість відчути біль втрати героя під шкірою. А коли він намагається віддерти прибиті цвяхами ноги від дощок, як у голові героя, так і в голові глядача виникає одне запитання: хлопче, як тебе занесло сюди?

У фільмі використаний традиційний прийом злету та падіння — спочатку молодий Носоріг разом із компанією друзів здається таким могутнім, ніби він здатний підкорити світ, але наприкінці герой пожинає найгірші плоди власних злочинів і падає дуже низько. Це фільм про злочини та спокуту, але, що цікаво, без зайвої романтизації. 

У фільмі бачимо ультражорстокість і занепад, крізь які іноді пробивається світло, але щасливого фіналу не варто чекати. Міфічне «братерство», яке показують у бандитському кіно, розбивається об реальність численних зрад серед колишніх друзів, з якими ще вчора ви разом відбирали чиєсь життя. Тепер же кожен сам за себе, і треба рятувати своє життя вже одне від одного. Фільм розбиває флер романтики навколо «східноєвропейської естетики 90-х»: кожен герой отримує розплату і, зрештою, постає питання — чи було воно того варте?

Де подивитися: Netflix, MUBI

Українське кіно — це десятки якісних картин. Дивіться, захоплюйтеся, критикуйте. Відчувайте український момент.

Total
0
Shares
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередній пост

Мистецтво, війна та контрабанда: фільми, які допоможуть відчути український вайб. Частина 1

Наступний пост

Як українські військові адаптують цивільні речі для своїх потреб

Схожі публікації

Please select your language / Будь ласка, виберіть бажану мову

🇬🇧 English

🇺🇦 Українська