У 2014 році про Україну вкотре заговорив світ. Ми стали відомі через Революцію гідності, незаконну анексію Криму та бойові дії на Сході. Ми асоціювалися зі знеціненням валюти, переворотами, кров’ю, війною й безгрошів’ям. «Українська криза», «український конфлікт», Майдан і втікач-Янукович з’являлися на шпальтах британських, німецьких, французьких, італійських, бельгійських газет. Європейські журналісти з цікавістю спостерігали, який шлях ми оберемо: імперіалістично-тоталітарний чи цивілізовано-демократичний. Чи залишимося частиною прогнилого зсередини пострадянського простору, чи станемо на бік західних цінностей?
Разом із тим відомі європейські медіа, такі як I-D та VICE стверджували, що київська рейв-сцена почала розвиватися через трагічну ситуацію в країні. Українці, на їхню думку, тікали від війни в шалені танці, гучну електронну музику й спалахи світла. Чи дійсно це так і чому Київ називають «новим Берліном» читайте в нашому матеріалі.
«КаZантип», «Torba Party» та як усе починалося
У середні віки поняття «рейв» мало значення «божеволіти», «поводитися божевільно». Згодом, у 1950-х так почали називати шалені гучні вечірки бітників (літературний молодіжний рух), а вже у 80-х цей термін отримав теперішнє значення й почав асоціюватися з диджеями, покинутими будинками та наркотичними речовинами. А коли ж рейви з’явилися в Україні?
Крим, 1993 рік. Микита Маршунок збирає на мисі Казантип віндсерферів, які, побачивши там занедбаний атомний реактор, одразу ж вирішують провести на цьому місці грандіозний рейв. Кошти для втілення ідеї з’явилися тільки через два роки. І вже в 1995 відбулася перша «Атомна вечірка у реакторі», яка проходила в турбінному відділенні електростанції. Рейвери жили просто неба в наметах, лазили по реактору, тікали від міліції та їли «реактивні» яблука, що росли неподалік. Такі вечірки відбувалися кожного літа до 2000 року.
Згодом, через постійні конфлікти з владою і збільшення аудиторії, чарівна республіка повної свободи «КаZантип» разом із фірмовими жовтими валізками переїхала в село Попівка, де й проходила до незаконної анексії Криму у 2014 році. Це була наймасштабніша та найвідоміша рейв-спільнота в Східній Європі.
«Республіка КаZантип» — справжня держава в державі на чолі з президентом Микитою Ι, що мала свій Кабінет міністрів і посольства в різних містах України й інших країнах Східної Європи. У кожному місті, де було посольство, відбувалося по дві вечірки на рік: улітку, перед самим фестивалем, та взимку, напередодні Нового року.
У той самий час, з 1995 по 1997 рік у Києві проходили легендарні вечірки «Torba Party», які об’єднали всіх любителів електронної музики й диких танців: від «культурної еліти» та бомонду до «гопників» і бандитів, а іноді й просто випадкових перехожих із флаєрами від Torba. Найчастіше на цих рейвах грали хаус і транс, але немало було й більш екзотичних та витончених жанрів: джанглу, хіп-хопу, рідкісного електро.
«Torba Party» стала першим київським рейвом і започаткувала розвиток віджеїнгу в Україні. Це була не просто танцювально-музична вечірка, а щось значно більше: артперфоманси, дизайнерські роботи, відеоінсталяції. Камера знімала всіх гостей та транслювала їх у режимі реального часу на великому екрані, а на відео накладалися різні візуальні ефекти. Torba — це синергія різних видів мистецтв, і в цьому полягало її новаторство.
Музикант Василій Ткач за значущістю порівнює Torba з першими вечірками Warehouse в Чикаго чи першими голландськими рейвами.
Новий Берлін?
«Комусь це подобається, когось ображає. Я вважаю, що недоцільно називати Київ “новим Берліном”. Так, у нас багато достойних вечірок, про яких знають у всьому світі. Можливо, деякі клуби дійсно схожі на берлінські. Але це наша автентична рейв-культура. Та розвивається вона зовсім по-іншому, ніж у Берліні», — ділиться культурологиня Маргарита Черниш.
Але з’явився цей стереотип не на порожньому місці. У 2007 році в Києві, у підвальному приміщенні на вулиці Кирилівська, з’явився клуб під назвою «Хліб». Жодної реклами та промо, майже повна відсутність інтер’єру, проста карта напоїв, голі стіни й атмосфера «вечірок для своїх» — усе це про «Хліб».
Туди було неможливо потрапити просто так, там не було нікого «лівого» – ти обов’язково мав знати когось, хто все пояснить і допоможе потрапити на вечірку. Саме ця таємнича та загадкова атмосфера, розкутість, відчуття повної свободи, андеграундні гурти й зробили «Хліб» популярним. Цей клуб ламав поширений в Україні стереотип про «нічне життя» як алковечірки з сексуальним продовженням. Ніхто не робив фото та відео, всі поводилися досить вільно, але дотримувалися простого правила: не обмежувати свободу й не заважати іншим. Цю концепцію простоти, закритості, розкутості та поваги одне до одного засновник клубу Віталій Бардецький привіз саме з Берліну.
«Хліб» вважають підґрунтям для становлення київської рейв-сцени, яка набрала обертів отримала світове визнання з 2014 року.
Сучасна сцена
«Я впевнена, що події 2013–14 років і подальша війна значно вплинули на розвиток електронної сцени в Україні. Узагалі кожен рейв має свої витоки з якоїсь кризи в нації, політиці, складних історичних реалій країни», — ділиться з нами Маргарита Черниш.
За словами культурологині, під час революції більшість комерційних клубів зачинилися, а молодь, яка прагнула гедонізму й ескапізму, шукала притулок, яким і став рейв. Також на тлі кризи та безробіття люди почали шукати новий спосіб заробітку. Саме тоді започаткувалася одна з найбільших рейв-вечірок «Схеmа». Зараз це наймасштабніший рейв-фестиваль в Україні, який починав свій шлях як маленька підпільна вечірка.
«Проте, попри масштаби, на “Схеmі” завжди панує пропагування рівності, а люди продовжують там шукати ескапізму, гедонізму й себе. Успіх цього рейву базується на цілісності, щирості та відданості принципу», — розповідає Маргарита.
Окрім «Схеmа» в Україні величезна кількість як масштабних, так і маленьких проєктів. Як приклад культурологиня наводить історію рейву «Rhythm Büro», яка почалася з вечірок у секретних локаціях на закинутих складах Києва. Перша вечірка була зроблена після Майдану, у 2014 році, у День Незалежності. Чим цікаве «Rhythm Büro»: вони анонсують місце проведення лише в день вечірки, ти отримуєш координати на свій емейл.
Клуб «Closer» також пройшов шлях від закритих вечірок «для своїх» до великомасштабних проєктів «Стрічка» і фестивалю «Brave! Factory», який є не тільки вечіркою, що проводиться на закинутому заводі, а й справжнім артоб’єктом із виставками, інсталяціями та несподіваними художніми рішеннями.
«Організатори приділяють велику увагу артскладовій, тісно працюють із художниками й медіаартистами з усього світу. У результаті територія заводу під час проведення заходу перетворюється на рейв з елементами мистецтва. Також один з найпопулярніших рейвів зараз — Кирилівська (за назвою вулиці), клуб назви не має. Там достатньо суворий фейс-контроль, пройдуть не всі. До речі, цей клуб часто порівнюють із Berghain у Берліні», — додає Маргарита.
Тож у період із 2014 року Київ «накрила» хвиля техно, рейвів, танців, революційного сплеску і бунту. Про нашу сцену почали масово писати іноземні медіа, на українські вечірки приїжджали іноземні диджеї та клабери, натомість українських музикантів запрошували іноземні клуби та фестивалі. Так Україна стала справжнім міжнародним рейв-феноменом зі своїм унікальним стилем.
«Мені подобається порівнювати рейви з шаманством. Диджей — шаман, який повністю контролює публіку. Унаслідок того, що рейверська спільнота дуже відкрита, люди швидко знаходять там нагоду ізолюватися від проблем зовнішнього світу. Рейв ігнорує встановлений у світі порядок, там не важливо якого ти віку, статі та соціального статусу. Саме тому це й об’єднує людей, а рейви часто називають острівками свободи», — зазначає Маргарита.
Український момент — це бути вільним, навіть коли тебе намагаються знищити, це ловити ритм життя в потоці звуків, це цілковита свобода та можливість бути собою.
