Попри скрутні часи через повномасштабне вторгнення російської федерації, українське кіно має чималий потенціал для розвитку, а, отже, успішне майбутнє.
Міцний фундамент для подальшого прогресу сучасного кінематографа створюють досягнення минулого століття. Україна виплекала цілу плеяду всесвітньо відомих акторів, сценаристів, продюсерів та режисерів. Це, зокрема, Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе‚ Сергій Параджанов‚ Юрій Іллєнко‚ Леонід Осика‚ Микола Мащенко й Кіра Муратова. Ці українські митці працювали наперекір повсюдній радянській цензурі та придушенню національної культури в республіках.
Можливості для розвитку вітчизняного кіно з’явилися тільки після відновлення незалежності української держави в 1991 році. Відтоді було припинене нищення української кіноіндустрії, а натомість розпочався вихід із кризи та поступовий розвиток. Вирішальним для становлення вітчизняного кінематографа й кінопрокату став 1998 рік. Саме тоді було прийнято Закон України «Про кінематографію», який визначив правові основи діяльності в галузі й врегулював відповідні суспільні відносини
У 2010-х роках завдяки технологічному прогресу розпочалося поступове збільшення обсягів кіновиробництва в нашій країні. Це зумовило особливий бум на короткометражні фільми. Між тим занепад централізованої кіноіндустрії сприяв розвитку незалежних кіностудій, фірм-дистрибʼюторів і мережі кінотеатрів. Завдяки цьому в українському кінематографі почали з’являтися представники з нового покоління.
Та все ж упродовж тривалого періоду розквіт українського кіно сповільнювався через вплив російської культури, перевагу якій надавала більшість аудиторії.
Справжній розвиток українського кіномистецтва почався лише з 2014 року‚ коли незаконна анексія Криму та подальше вторгнення російських військ на Донбас остаточно розвіяли ілюзії людей стосовно «братерства» народів. Відтоді в вітчизняному кіно з’явилося багато нових проєктів та талановитих облич, що зі свого боку підвищило рівень якості сучасного кіно.
Процес розквіту триває і донині. Попри те, що Україна перебуває в умовах повномасштабної війни, а представники творчої інтелігенції вимушені працювати в складних умовах, вони роблять усе можливе, щоб розповісти світові про свою країну. Режисери та сценаристи прагнуть, щоб іноземці побачили силу духу, міць і волю нашого народу. Саме тому сьогодні багато вітчизняних фільмів представлені на міжнародних кінофестивалях.
Наприклад, у 2022 році український кінематограф здобув такі перемоги:
- Українська документальна стрічка «Слухаючи світ» отримала нагороду в межах Cannes Docs.
- Стрічка «Чому я живий» від Вілена Новака здобула перемогу на двох міжнародних фестивалях: Europe Film Festival та Future of Film Awards. Також вона отримала нагороду Silk Road Film Awards у Каннах.
- Спеціальну нагороду від журі «Золоте око», яку вручають найкращим документальним фільмам, отримала стрічка «Маріуполіс 2» від литовського режисера Мантаса Кведаравічюса.
- Фільм Павла Острікова «Ти — космос» отримав нагороду в Каннах.
- Журі міжнародного конкурсу короткометражних фільмів La Cinef у межах Каннського кінофестивалю нагородило третьою премією українську режисерку Машу Новікову за фільм «Славна Революція».
- Стрічка Олега Сенцова «Носоріг» отримала гран-прі польського фестивалю «Любуське кіноліто».
Перспективу подальшого розвитку українського кіно відзначають і люди, від яких у майбутньому залежатиме його доля.
«Українське кіно матиме чимало перспектив упродовж наступного десятиліття, адже нам є про що розповісти світові».
«Українське кіно матиме чимало перспектив упродовж наступного десятиліття, адже нам є про що розповісти світові. Я вважаю, що після завершення війни наша держава повинна інвестувати у вітчизняні фільми та різноманітні культурні проєкти, які б описали всі події, що відбувалися в країні. Нам важливо показати той біль, з яким український народ був вимушений зіткнутися через війну з рф. Основна ідея цих проєктів має полягати в тому, щоб показати світові, наскільки жахлива війна та її наслідки», — розповідає Данило Васецький, який навчається на режисера в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
На думку студента, незабаром в Україні з’явиться більше університетів із творчими спеціальностями, що суттєво підвищить кількість кваліфікованих фахівців у кіноіндустрії.
«Разом із підвищенням попиту на українське кіно має зрости й кількість ЗВО, які надаватимуть освіту людям, що хочуть пов’язати своє майбутнє з кіно».
«Разом із підвищенням попиту на українське кіно має зрости й кількість ЗВО, які надаватимуть освіту людям, що хочуть пов’язати своє майбутнє з кіно та навчатися на режисера, сценариста, актора, оператора тощо. Це сприятиме тому, що в Україні з’являтиметься більше професійних кадрів», — прогнозує студент-режисер.
Водночас Данило зауважує, що всі українські міста самобутні й по-своєму неповторні. Саме це, за його словами, вартує уваги іноземців.
«Кожен населений пункт має що показати. Українські міста відрізняються одне від одного, а тому ми можемо продемонструвати їхню індивідуальність».
«Кожен населений пункт має що показати. Українські міста відрізняються одне від одного, а тому ми можемо продемонструвати їхню індивідуальність. Сьогодні у світі добре знають про Київ та Одесу, але й інші міста можуть приємно вразити людей з-за кордону», — зазначає Данило Васецький.
За словами майбутнього режисера, наше кіно повинно сприяти формуванню портрета українця. Він переконує, що ми маємо створювати такі фільми, які б допомагали іноземцям зрозуміти, хто така типова українська людина: чим вона займається, що одягає, чим ласує, які має захоплення, що дивиться та як спілкується…
До того ж Данило зазначив, що українське кіно має гарні перспективи. Він прогнозує, що незабаром буде знято чимало стрічок про війну. На його думку, ці фільми мали б зацікавити весь світ, адже іноземці прагнуть побачити, як ми живемо в умовах постійних бойових дій. Його прогнози підтримують й інші студенти.
«Після завершення війни, після нашої перемоги попит на українську культуру, і зокрема кінематограф, буде величезний».
«Після завершення війни, після нашої перемоги попит на українську культуру, і зокрема кінематограф, буде величезний. Як серед іноземців, так і серед нашого населення. Буде створено багато фільмів про війну, і не лише фільмів, а й творів літератури та картин. Усе це вже стало сьогоднішніми трендами», — зауважує Христина Ходаковська, яка навчається на сценаристку в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Вона також прогнозує: «До нас обов’язково приїжджатимуть знімати фільми з інших країн. Ми бачимо, що ця тенденція вже зароджується, адже на деокуповані території приїздять знімальні групи з-за кордону, щоб створити власні документальні фільми. Я впевнена, що завдяки цьому документалістика вийде на новий рівень серед масового глядача».
Проте говорячи про розвиток вітчизняного кінематографа, дівчина з-поміж проблем виділяє брак фінансування та дефіцит деяких кадрів, особливо сценаристів. За її словами, доволі часто режисер виступає також і сценаристом. Така ситуація відбувається з більшістю фільмів, які подаються на пітчинги. На думку Христини Ходаковської, цього не має бути, адже кожен повинен виконувати свою роль.
Та все ж студентка-сценаристка виділяє потенціал вітчизняної кіноіндустрії: «Українське кіно має гарні перспективи для розвитку в майбутньому, але головним для нас залишається те, яке фінансування ми матимемо після війни».
Вітчизняний кінематограф протягом наступних років однозначно буде розвиватися. Ми маємо для цього і гарний культурний бекграунд, і цікаві історії та нові ідеї. Сьогодні українці зобовʼязані нагадати світу про справжню цінність людського життя.
Сподіваємося, що українська кіноіндустрія матиме потужне й стабільне фінансування після війни, що, звісно, допоможе пришвидшити її розвиток.
