Від «Щедрика» до «Carol of the Bells»: як українська пісня підкорила світ

Ця мелодія стала справжнім гімном Різдва, без якого не обходиться жоден святковий плейлист. «Carol of the Bells» звучала в легендарному фільмі «Сам удома» та стала саундтреком до десятків серіалів і рекламних роликів. Однак тільки зараз світ починає дізнаватися, що історія музичного шедевра почалася з українського «Щедрика». Сто років тому унікальну обробку Миколи Леонтовича презентував Європі та Америці хор Олександра Кошиця. 

Як «Щедрик» став культурною зброєю Української Народної Республіки? Яку роль у цьому відіграв тодішній український лідер Симон Петлюра? Та яка трагічна доля спіткала автора музичного символу Різдва Миколу Леонтовича? Ukrainian Moment зібрав найцікавіші факти. 

«Щедрик»: від народної пісні до всесвітньо відомої мелодії

Уважають, що «Щедрик» бере свій початок ще з язичницьких часів. Тоді Новий рік відзначали навесні, ось чому в пісні йдеться про приліт ластівки.  

Український фольклор завжди цікавив композитора Миколу Леонтовича. Цей митець не навчався у відомих консерваторіях, проте все ж зумів здобути ґрунтовну музичну освіту в Кам’янець-Подільській духовній православній семінарії. Він досконало опанував теорію хорової музики, навчився грати на скрипці, фортепіано і низці духових інструментів. Після випуску з семінарії Леонтович не повторив долі свого батька та не став священником. Юнак обрав шлях професійного  музиканта, композитора й педагога. 

Під час однієї з краєзнавчих експедицій Микола натрапив на слова та мелодію «Щедрика». Народна пісня настільки припала композиторові до душі, що над її аранжуванням він працював майже все своє життя. 

Микола Леонтович. Джерело: https://focus.ua/uk/archivist/473822-ubijstvo-po-notam-tajna-gibeli-kompozitora-leontovicha-kotoryj-podaril-miru-shedrik

Широкому загалові стала відома саме четверта версія «Щедрика». Уперше її виконала студентська хорова капела Київського університету під диригуванням самого Миколи Леонтовича. Відбулося це наприкінці  грудня 1916 року. Після прем’єри «Щедрика» музичні критики заявили, що обробку цілком можна назвати самостійним музичним твором із народними мотивами. 

Культурна дипломатія, що випередила час. Як «Щедрик» зазвучав на весь світ?

22 січня 1918 року Українська Народна Республіка проголосила свою незалежність. Однак держава опинилася в скрутному становищі. Українці мусили відбиватися і від російських більшовиків, і від армії Денікіна, яка воювала за ідеали «великої Росії». 

Українську незалежність на той час визнали лише переможені в Першій світовій війні держави. Посольства УНР функціонували в Туреччині, Німеччині, Болгарії, Австрії на Фінляндії. 

Тож головнокомандувач українського війська Симон Петлюра вирішив познайомити світ з українською культурою. Він розраховував заручитися підтримкою інших країн. 

«Ми вступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу і державну незалежність», — так сам Петлюра схарактеризував той період української історії в одній зі своїх промов. 

Симон Петлюра. Джерело фото: https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/05/21/159546/

Не дивно, що саме цей політик взявся за створення Української республіканської капели. У минулому Симон працював журналістом, театральним критиком, публіцистом. Петлюра був знайомий із геніальним українським письменником і філософом Іваном Франком та «батьком української музики» Миколою Лисенком. Його світогляд сформувався під впливом творів Тараса Шевченка та української історичної літератури. Тодішній український лідер розумів, що пісня теж може бути зброєю, та сподівався, що музична місія під керівництвом диригента та композитора Олександра Кошиця таки допоможе в утвердженні незалежності України. Згодом європейська преса писатиме про Петлюру як про «залюбленого в мистецтво головнокомандувача».

5 лютого 1919 Київ окуповують більшовики. Практично в останній момент перед цією фатальною подією Капелу вдається евакуювати до Кам’янця-Подільського. За кілька місяців хор доукомплектовують та відряджають до Європи. «Щедрик» Леонтовича стає однією з основних пісень концертної програми. Саме він і стане хітом, який сколихне Європу. 

Українська республіканська капела під проводом Олександра Кошиця в Празі. Джерело: https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Файл:Українська_Республіканська_Капела_під_проводом_О._Кошиця_в_Празі_%28Чехословаччина,_квітень_1919_р.%29.jpg 

Європейська прем’єра «Щедрика» відбулася в Празі. «Українці прийшли та перемогли. На жаль, занадто довго ми про них не знали й тяжко кривдили, коли несвідомо і без інформацій з’єднували їх проти волі в одне ціле з народом російським, — так про українців у своїй рецензії для видання «Hudebni Revue» відгукувався музикознавець Ярослав Кржічка. — Саме наше бажання “великої і неподільної росії” є слабим аргументом проти природи, проти волі й почуттів цілого українського народу, для якого самостійність, так само як і для нас, є всим». 

Але головним пунктом призначення Республіканської капели залишався Париж. Там проходила Мирна конференція, яка повинна була сформувати нову політичну реальність після Першої світової війни.  Артисти прагнули переконати лідерів Антанти в існуванні України.

Місцева преса вибухнула захопленими відгуками. «Ще жоден хор — ані французький, ані іноземний — не презентував тут нічого подібного»,  — писали в паризькій газеті Le Nouvelliste. 

Однак не обійшлося й без підготовки російських провокацій. Диригент хору Олександр Кошиць згадував про це так: «Показується, що москалі готовили нам скандал. На нашому гімні повинен був піднятися крик і свист. Потім повинен був встати промовець і, звернувшись до публіки, запропонувати їй покинути залю, бо концерт дають російські сепаратисти, вороги “єдиної нєдєлімої”, значить і вороги Франції». Проте французька поліція зуміла запобігти конфлікту. 

Як розповідає засновниця Leontovych Institute Тіна Пересунько, протягом 1919–2021 Українська республіканська капела відвідала 45 міст у 10 країнах. Хор дав близько 200 концертів та отримав понад 600 рецензій на свої виступи.

Хор Олександра Кошиця. Фото: Harvard University Library

Дослідниця наголошує, що «Щедрик» був відомий у світі ще задовго до появи його англомовної версії — колядки «Carol of the Bells». На французьку мову текст українського хіта переклав бельгійський письменник Франц Гелленс, чотириразовий номінант на Нобелівську премію з літератури. 

У своєму «Щоденнику» Олександр Кошиць писав про те, як тепло відгукувалася про концерти капели бельгійська королева Єлизавета: «Мої всі симпатії на боці вашого народу, я знаю як тяжко він здобуває собі волю… Але ми, монархи — раби політики». 

«В їх піснях домінує сила, радість, життя і гумор — саме це найбільш характеризує їх самосвідомість… А типовий “Щедрик”, що чудово був проспіваний, вимагався на біс», — так виступи українського хору  згадували в нідерландській газеті «Algemein Handesblat». 

«Щедрик» в еміграції

Хоча гастролі Республіканської капели були успішними, а європейська публіка відгукувалася схвально, бажана протекція від Заходу не з’явилася. Українська Народна Республіка не отримала політичної підтримки та військової допомоги. А згодом, у 1921, більшовицька Росія змогла окупувати більшу частину України.

Почалися часи терору, переслідувань і знищення української інтелігенції. Ворожа куля не оминула й Миколу Леонтовича. 23 січня 1921 року його застрелив чекіст Афанасій Грищенко. Трагічна подія сталася в батьківському будинку Леонтовича, у селі Марківка, що на Вінниччині. Убивця пограбував дім музиканта, забравши навіть чоботи композитора. Так обірвалося життя автора легендарної мелодії «Щедрика». Миколі Леонтовичу було всього 43. 

Українська республіканська капела втратила свою батьківщину. Артисти змінили назву колективу на Український національний хор та на запрошення американського імпресаріо Макса Рабінова наприкінці вересня 1922 року прибули до Нью-Йорка. 

Як пише Тіна Пересунько у своїй книзі «Культурна дипломатія Симона Петлюри»: «Світова хода української культури стає на комерційні рейки й продовжується з не меншим резонансом: із 1922 по 1924 роки в Північній та Південній Америці хор дає близько 400 концертів. У самих лише “Злучених Державах Америки”, як називали США хористи, українці виступають із близько 200 концертами в 36 штатах у понад 115 містах». Знаковим для українців та світу назавжди залишиться концерт хору в Carnegie Hall в Нью-Йорку. Саме там 5 жовтня 1922 відбулася прем’єра «Щедрика» в США. 

У 1936 році американський музикант українського походження Пітер Вільговський переклав текст «Щедрика» на англійську. Так і з’явилася колядка «Carol of the Bells», без якої нині важко уявити Різдво. 

А що ж сталося із головним ініціатором української музичної місії Симоном Петлюрою? У травні 1926 року в Парижі його було вбито сімома кулями в груди. Злочин скоїв Самуїл Шварцбард, який за свідченнями істориків був пов’язаний із Народним комісаріатом внутрішніх справ СРСР. 

Постать Петлюри максимально демонізували в радянські часи «Це наша відповідальність повертати про нього пам’ять сучасному поколінню», — наголошує Тіна Пересунько. 

Диригент Олександр Кошиць попри успішну кар’єру за океаном дуже мріяв повернутися до України. Своїм друзям він писав: «Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити, — це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну». 

Однак його кандидатуру на повернення на батьківщину так і не затвердили. Можливо, це був своєрідний подарунок долі, адже в 30-тих роках XX століття Україною прокотилася хвиля червоного терору. Відбувалося масове знищення митців. Убиту радянським режимом українську інтелігенцію назвали «розстріляним відродженням».  

Українці, які 70 років провели під радянською окупацією, навіть не здогадувалися, наскільки успішно культурна дипломатія репрезентувала українське мистецтво у світі. Лише за часів Незалежності ці сторінки історії були відкриті й прочитані без ідеологічного забарвлення радянщини. 

Українська культурна дипломатія сьогодні

Сучасна війна в Україні перегукується із подіями столітньої давнини. Тоді ми теж боролися проти Росії, але опинилися наодинці з ворогом. Сьогодні світ згуртовано підтримує Україну, надає військову допомогу, запроваджує санкції проти агресора. Українці продовжують розвивати культурну дипломатію. Символічно, що саме у 2022 ми відзначаємо 100 років відтоді, коли український «Щедрик» прозвучав зі сцени Carnegie Hall у Нью-Йорку. 5 грудня ця світла українська мелодія знову зібрала світові овації та сповнила серця надією на Перемогу. 

У далекому 1923 бразильський письменник Енріке Коельо Нето під враженнями після виступу Українського національного хору написав слова, які актуальні й зараз: «Співай, полонена Україно! Співай, щебетушко! Прийде весна, якої ти чекаєш». 

Українська вільна весна неодмінно настане. 

Total
0
Shares
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередній пост

Гастромаршрут «Смак Прикарпаття»: Яремче — Верховина — Шешори

Наступний пост

П’ять українських фрешменів, що увірвалися в чарти Spotify та Apple Music

Схожі публікації

Петриківка: Історія та сьогодення нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

У словниках петриківський розпис визначається як декоративно-орнаментальне народне малярство. Це дійсно так. На зазначеному формулюванні можна було б…
Читати далі

Please select your language / Будь ласка, виберіть бажану мову

🇬🇧 English

🇺🇦 Українська