Українці завжди були нацією, сутність якої визначало почуття гумору. Гумор допомагає людям переживати найскладніші часи. У безвихідних ситуаціях здатність посміхнутися та знайти щось смішне часто потребує збереження розсудливості й бойового духу. Український народ, піддавшись різноманітним випробуванням і стражданням протягом своєї історії, виробив унікальне почуття гумору. Українці дуже серйозно сприймають біди, але завжди готові над ними посміятися. У цій статті ми дослідимо історію української комедії та пояснимо її на прикладах української мем-культури, яка набула популярності у твіттері після повномасштабного вторгнення.
Одна з найвидатніших рис українського гумору — вміння іронізувати над усім: і над ворогами, і над своїм становищем, і над навколишнім світом. Як зазначила аспірантка кафедри української літератури Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Дорогокупля, українській ментальності властиве іронічне світосприйняття. Тому воно знайшло відображення і в українській літературі. Український літературознавець, есеїст, філософ, політв’язень радянського режиму Євген Сверстюк писав, що «на українському континенті гумор оселився разом із бідою. Кожна окремо може й не прижитися, але разом створює національний клімат».
З повномасштабним вторгненням росії українській меми почали створювати майже щодня. Важливо зазначити, що ці меми не висміюють жертв війни, мирних жертв чи руйнування українських міст. Українські твіттерні жарти висміюють моральну низькість ворожої армії, політиків, які хочуть нажитися на війні, аморфну частину світового суспільства чи відвертих ворогів України, які бажають знищення країни.
4 листопада в Угорщині оголосили національний день жалоби на честь роковин антирадянського повстання, жорстоко придушеного радянським режимом. У річницю цього дня прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан опублікував у своєму твіттері пост, де не назвав винуватців трагедії. Віктор Орбан — відомий європейський проросійський політик, що має тісні зв’язки з Володимиром Путіним. Українські творці відразу ж створили мем, де в іронічній манері висміяли підлість політика, який не може прямо назвати радянський союз агресором у минулому та росію в сьогоденні.
Ще одним яскравим прикладом українського комедійного сенсу є так званий «шибеничний гумор». Шибеничний гумор — це тип жартів або зауважень на неприємні, або тривожні, теми, такі як смерть і хвороба; часто містить іронію, іноді елементи фаталізму. Як пише Томас Кульман, автор книги «Гумор і психотерапія», такий гумор виконує важливі психологічні та соціологічні функції, забезпечує емоційну мову.
Українській культурі шибеничний гумор не чужий. Наприклад, відомий український письменник і жертва радянської влади Іван Багряний у своїй книзі «Сад Гетсиманський» розповідає про тортури, через які проходять українці в радянських тюрмах. Назва цієї книги — це алюзія, оскільки згідно з Біблією Гетсиманський сад був місцем передсмертних мук і молитов Ісуса Христа. У книзі Іван Багряний описує мрії політв’язнів про їх звільнення. І ці мрії стають своєрідною грою, способом відволіктися від дійсності: «А я б, якби мене оце випустили…я б!.. Всю дорогу, аж до самої Холодної Гори… горошину… по тротуару… носом котив би!.. Через увесь Харків!», — каже один із героїв. Ця гра в утечу від реальності, яка сприймається як дещо іронічна та нереалістична, — приклад українського шибеничного гумору.
Знову ж таки, необхідно зазначити, що український шибеничний гумор не спрямований на визнання поразки й насміх над гіркою долею. Ні, зовсім навпаки. Сміх в українському контексті — це потужний інструмент, який допомагає розважити серця в найтемніші часи та допомагає нагадати людям про кричущу несправедливість явищ, над якими вони сміються. Тому для українців навіть сміх є зброєю спротиву і збудження народного руху. Козацький літописець Григорій Граб’янка казав: «Як це ми живемо на вільній землі, а волі не маємо?!» Його слова, сповнені болісної іронії, звучать і сьогодні в українському народі, допомагають йому боротися.
Сучасними прикладами українського шибеничного гумору є перероблення та осмислення українцями геноциду, вчиненого росіянами. Ця трагедія і цей біль стали зброєю. Гнівом, злим гумором, іронією українці привертають увагу земляків і всього світу до моральних та соціальних проблем, які виявила ця війна. І робиться це за допомогою мемів, які легко й (що дуже важливо) швидко сприймаються. Така стратегія допомагає мобілізувати багато користувачів у швидкозмінній мережі «Твіттер» і залучити більше людей на українську сторону.
Гумор завжди був важливим для українців протягом усієї історії. Чи то як механізм подолання труднощів, чи то як інструмент агітації суспільних настроїв, гумор процвітав в Україні. Український народ визначається здатністю посміятися над собою, а також він уміє й мобілізувати свій дух як зброю проти ворога. Зрештою, жарти та іронія — чудові інструменти, щоб викрити все погане у світі. Роблячи когось смішним, ви робите його слабким: силам зла бракує самоіронії.
Уміння посміхатися в обличчя злу — важлива навичка, якою володіють українці. Його можна побачити всюди: від класичної національної літератури до цитат визначних історичних діячів, від анекдотів, розказаних на передовій, до мемів у соцмережах. Ставлення українців до гумору чудово ілюструють слова геніальної української письменниці Лесі Українки «Щоб не плакать, я сміялась».
Сльози українців — гіркі. Українці навчилися жити з цим болем і перетворювати його на щось світле. Те, над чим можна сміятися. Зрештою, ви здатні жити й боротися, якщо можете посміхнутися в найтемніші часи. Це те, що українці завжди робили та роблять зараз. А жодні тортури й біль не в змозі знищити світло в людських серцях.
